Лине Костенко - 89: лучшие стихи о любви
Лине Костенко исполнилось 89 лет: 4 стиха поэтессы о любви, которые понравятся каждой украинке

Лине Костенко исполнилось 89 лет: 5 стихов поэтессы о любви, которые понравятся каждой украинке

255

Сегодня легендарной украинской поэтессе Лине Костенко исполнилось 89 лет. «Единственная» присоединяется к поздравлениям, и желает легендарной украинке здоровья и многих лет жизни.

Лина Костенко – одна из главных персон в истории шестидесятников. Ее книги читают вне зависимости от возраста, а ее стихи трогают до глубины души. Лина Костенко – та, кто видит человека изнутри.

Немного биографии Лины Костенко

Лина Костенко родилась в селе Ржищев, недалеко от Киева. Когда ей было 6 лет, ее семья переехала в Киев. Уже, будучи подростком, Лина знала, что посвятит свою жизнь поэзии. И в 1856 она окончила Литературный институт имени Горького.

В ТЕМУ: 

Лине Костенко 89

Она была диссиденткой, и всегда верила, что Украина должна быть свободной страной. За это ее на долгие годы попросту исключили из литературной жизни.

А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни, - писала Костенко.

В ТЕМУ: 

В 2010 году Лина Костенко опубликовала свой первый роман, написанный прозой – «Записки українського самашедшого".

Лина Костенко о любви

Помимо гражданской позиции и патриотизма к своей стране, Лина Костенко умеет говорить о любви так, что каждый клеточка твой души отвечает на ее поэзию нежным трепетом. В день ее 89 дня рождения, давай вспомним лучшие стихи о любви Лины Костенко.

Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!

І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.

***

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

Спини мене отямся і отям,
така любов буває раз в ніколи,
вона ж промчить над зламаним життям,
за нею ж будуть бігти видноколи,
вона ж порве нам спокій до струни;
вона ж слова поспалює вустами.
спини мене спини і схамени,
ще поки можу думати востаннє,
ще поки можу але вже не можу.
настала черга й на мою зорю,
чи біля тебе душу відморожу,
чи біля тебе полум’ям згорю.

***

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.

***

Двори стоять у хуртовині айстр. 
Яка рожева й синя хуртовина! 
Але чому я думаю про Вас? 
Я Вас давно забути вже повинна. 

Це так природно — відстані і час. 
Я вже забула. Не моя провина,— 
то музика нагадує про Вас, 
то раптом ця осіння хуртовина. 

Це так природно — музика і час, 
і Ваша скрізь присутність невловима. 
Двори стоять у хуртовині айстр. 
Яка сумна й красива хуртовина!

Фото: Facebook



Новости партнеров:


Загрузка...