Мирослава Гонгадзе розповіла edinstvennaya.ua, що врятує українок у важкі часи

Мирослава Гонгадзе розповіла edinstvennaya.ua, що врятує українок у важкі часи

Коли я вперше побачила Мирославу Гонгадзе на екрані, мені здалося, що вона ось-ось заплаче. Я дивилася на неї і не могла абстрагуватися від її долі: ридала. А вона не плакала – працювала. Вела «Голос Америки». Не посміхалась. Новини, інтерв’ю, те, як вона спілкується з людьми, – за цим дуже цікаво спостерігати. Ми зустрілися з Мирославою, щоб поговорити про новий проект Prime Time. А розмовляли про те, як вистояти жінкам України.

Вона чудово виглядає. Дуже молода жінка (здається у житті Мирослава Гонгадзе навіть молодше, ніж на екрані), з великими глибокими очима. А ще у неї така енергетика, що ти починаєш посміхатися. Вона тепла, жива, проста. Розповідає так, що ти уявляєш кожну емоцію, поштовх душі. Думаю, що її нова програма Primе Time буде дійсно цікавою: Мирося така, що ти хочеш розповісти їй щось про себе, відкрити усі свої таємниці (на жаль, я брала у неї інтерв’ю, а вона – у Петра Порошенка, а не у мене ;). Вона каже, що в Америці немає «начальників та дурнів», але я впевнена - вона і в Україні була вільною. І ми дуже співчували їй, і дуже хотіли, щоб вона вистояла. І нарешті можемо спитати, як це.

 

edinstvennaya.ua
- Зараз відчуття, що все якось звалилося на жінку: втома, емоційна виснаженість, економічна криза, втрата віри у покращення, страх за майбутнє дітей… Є навіть багато рекомендацій на кшталт «Усе відключіть, не дивіться телевізор, не слухайте новини». Але під час нашого українського застою ми вже радили займатися лише родиною - і тоді все буде гаразд. Не дуже спрацювало. Як вистояти зараз українській жінці?

- Багато жінок зараз втратили чоловіків, втратили рідних і взагалі проходять через такі складні часи... Але яким чином я знайшла в собі сили? Через дітей, насправді. Тому що я зрозуміла, що у моїх дітей немає більше нікого, хто про них потурбується. І я просто зібрала себе у кулак і почала працювати.
Я пам’ятаю, коли прийшло рішення поїхати з України (взагалі це дуже важко мені далося). Я сиділа, поряд депутати, якісь мої товариші, щось там «Кучма сказав…», обговорюють, про мене говорять, але це так ніби стороннє. Те, що вони говорять, воно ніби мене стосується, але ніби і не стосується. І я кажу: «Хлопці, я тут сиджу. Ви розумієте, що він про мене говорить (Кучма тоді багато говорив усякого)». А вони так дивляться на мене і кажуть: «Та ти вже стільки пережила, ще й це переживеш!».
У той момент я зрозуміла, що якщо я не потурбуюся сама про себе, ніхто про мене не потурбується. Отже, одна важлива порада – взяти себе в руки і усвідомити, що твоя зона відповідальності – це ти особисто, твої діти, твоя родина. Це перше.
Друге – не ховатися від того, що відбувається навколо. Однозначно – бачити, однозначно – жити з відкритими очима. І насправді – не боятися. Тому що страх існує (а весь час нам доводиться переходити через якісь страхи і  ризики). Але страх нас не врятує. Тому треба знайти у собі відвагу робити якісь конкретні кроки: якщо це невеликі кроки, то хоча б такі. Але цю відвагу треба у собі знайти і плекати.
І третє – чисто жіноча порада. Треба час від часу намагатися справді відключатися. Тому що жити у цій постійній напрузі – це некорисно нікому, особливо некорисно родині. Мені теж важко знайти цю можливість, але треба час від часу вимикати телевізор, треба їхати на природу, треба займатися спортом, треба доглядати за собою. Бо інакше ми втрачаємо відчуття реальності і відчуття  того, що ми – жінки.

Мирослава Гонгадзе

edinstvennaya.ua
- Як вам вдалося адаптуватися і досягти успіху у чужій країні?

- Головна цінність Сполучених Штатів – це прозорість правил і законів. І друга цінність це - свобода рішень, це не просто свобода, це спонукання людей до дії і до ухвалення власних рішень. За тебе ніхто не потурбується. Порівняно з європейськими країнами або з Канадою у США немає жодних соціальних гарантій. Нічого. Ти сам на сам зі світом. І воно не для всіх.
Сильні люди там можуть вистояти. Слабким людям там дуже важко. Я могла поїхати і в Канаду, я знала, що у Сполучених Штатах мені буде важче спочатку, але я знала, що я – людина сильна, і я зможу досягти певного успіху у сфері, яка є моєю професійною сферою, у якій я розуміюся, знаюся. Щодо прозорості правил і системи: там немає класового розшарування, немає «ти розумний – я дурний» або «ти емігрант, я – король». Там всі практично рівні.
Ми були бідні, коли приїхали. У нас не було грошей, але нам вдалося знайти добру школу. Якимось чином ми потрошку-потрошку вийшли з того становища. Там ти знаєш: якщо ти зробиш якийсь крок, ти отримаєш такий результат. В Україні ти щось будуєш-будуєш, а потім хтось прийшов і все розвалив. Немає гарантій перспективи твоєї праці. Дуже багато прикладів, коли ми копошимося тут і не бачимо результатів. А там ти знаєш чітко: коли ти зробиш це, то отримаєш такий результат, можеш рухатись у різних напрямках. Головне – мати це внутрішнє бажання, важко працювати (дуже важко працювати!). Америка не терпить ледащих. Приймати рішення і мати відвагу ухвалювати ці рішення. Ти можеш сидіти на якихось мінімальних виплатах, але вони такі мінімальні, що ти не можеш вижити на них. Та все ж переважно, якщо ти маєш розум та бажання, ти маєш шанс досягти успіху (це все відносно, звичайно).


edinstvennaya.ua
- А як ваші доньки адаптувалися у США? Ваша порада щодо виховання дітей, коли тобі дуже важко, і на першому місці стоїть питання банального виживання?


- Дівчата – американки українського походження. Вони спілкуються українською (не так добре, як я би хотіла), вони розуміють, що вони українки, вони про це говорять переживають за Україну. Але вони вже частина того суспільства.  Вони у тому суспільстві розвиваються, у тому суспільстві живуть. Я насправді задоволена тим, як діти змогли себе втримати, як я змогла виростити дітей.

І ще - що  дуже важливо для українських жінок з мого досвіду виховання - я визначила для себе, що для мене найголовнішим є втримати контакт з дітьми.  Я їх змалечку навчила ділитися, розмовляти зі мною абсолютно про все. У нас були традиції: ми ходили в книжкові магазини, читали разом, багато спілкувалися, ділилися. І це нас зблизило. І ще те, що ми були там практично самі. Мама приїхала, бо інакше я б не змогла працювати взагалі. І така була у нас невеличка родина. Жіноча команда. 


Мирослава Гонгадзе

edinstvennaya.ua
- Але забезпечувати родину у США мали ви самі?

Так, це все завжди було на мені. Взагалі це було на мені ще й тоді, коли чоловік був живий. Але я задоволена, як мої діти мої розвиваються. Я завжди їм кажу: «Хочете щось? Все у ваших силах! Робіть! Головне, щоб ви не втрачали бажання кудись рухатись. У будь-якому напрямку. Я не буду вам його задавати, казати: «Робіть це, чи робіть те. Ви самі його визначаєте і самі рухаєтесь. Головне – не бійтеся. Не бійтеся мріяти! Не бійтеся діяти, не бійтеся робити помилки, тому що краще прагнути до зірок і опинитися у болоті, ніж прагнути болота і там же опинитися. Рано чи пізно ви опинитесь вище ніж це болото, якщо ви прагнете до зірок». Я так само людина з маленького містечка, у якої не було ніяких  перспектив щось визначне зробити, тим більше потрапити на телебачення…

edinstvennaya.ua
- Ви зробили. І ми дуже чекаємо на Prime Time.

- Я хочу почути щось, що ці люди не казали іншим.
Мені цікава, наприклад, їхня мотивація, чому вони роблять те чи інше. Мені цікаво, яким чином вони беруть на себе відповідальність і як вони цю відповідальність можуть реалізувати. Мені цікаві нюанси переговорів і як вони вплинули на результат. Петро Порошенко, наприклад, розповів, як він звертався щодо можливості отримання зброї, і що йому відповіли. Йому сказали: «Ні, тому що…». Ми цього не знаємо, суспільство це не чує. Але ці нюанси насправді цікаві і важливі.

Перший випуск програми Prime Time дивіться 10.09.15 о 20.30 на UΛ:Перший