6 историй женщин, которые решили не иметь детей

Чайлдфри — кто они? Почему не хотят детей и кто им принесет в старости стакан воды? Мы спросили женщин, которые не хотят детей, об их выборе. 

Настя

Никогда особо не ощущала в себе материнский инстинкт. И так как у меня два младших брата, то я хорошо себе представляю, что такое дети. Давления извне за свой выбор при этом не ощущала.

Муж на это нормально реагирует. Мы с ним едины в мнении. А другими мужчинами как-то не обсуждала этот вопрос. Кстати, и о стакане воды меня никогда не спрашивали. 

Лена

Сформулировала понимание что не хочу детей четко только пару лет назад. Но я никогда не ощущала желания и потребности быть мамой. Все вокруг говорили об этом, как об обязательном — как мыть руки после еды, быть вежливой и выйти замуж. Ни разу не звучало «если будешь мамой», только «а вот когда родишь…». 

Не вижу смысла рожать для того, чтобы быть как все, мы живем в такое благословенное время когда это не важно для того, чтобы состояться, как человек. Отсутствие детей не закрывает двери ни в какой сфере.

В своей жизни я уже достаточно делала того что не хотелось, по чужой указке, и радости это не принесло. 

Наблюдаю семьи, в которых ребенок был рожден под общественным давлением - и родители и дети несчастны. Я не готова взять такой грех на душу - сделать живое существо несчастным.

Давление извне очень ощутимое, и было тревожно, пока я не обсудила вопрос с мужем. Оказалось, что для него нет ничего ужасного если у нас не будет детей. И мы даже обсудили план «Б», если вдруг поймем что хотим ребенка, но часики оттикают — возьмем из детдома. И тут меня отпустило. Потому как на мнение тетушек и бабушек мне начхать, это не их ответственность. 

Родственники, конечно, регулярно заводят разговоры на тему «когда уже родишь?». Кто в лоб спрашивают — отвечаю что их это не касается, это только между мной и мужем. А вот дедушка, например, любит издалека зайти — тут уже приходится выслушивать, но поскольку конкретного вопроса нет, то и ответ давать не надо. 

Поводу пресловутого «стакана воды» — рабовладение уже давно отменили. Лучшая инвестиция в старость — недвижимость под аренду и здоровый образ жизни уже сейчас.

Оксана

Перші чайлдфрі-думки з'явилися в мене ще в шкільному віці. Мене цькували однокласники, і я вже тоді розуміла що діти – це не таке щастя як про них говорять. Діти видавались мені найжорстокішими створіннями на землі і я мабуть підсвідомо боялася що мої рідні діти також мене цькуватимуть, але з тією різницею що я муситиму їх любити і пробачати попри все.

До слова, материнського інстинкту в мене не було ніколи, немовлята зовсім не видаються мені милими, а дітей шкільного віку я взагалі боюся і уникаю. 

Ідея не мати дітей посилилася в мене десь у двадцятирічному віці. У мене в ті часи був бойфренд який знецінював мою літературну творчість і казав що мені б пасувало натомість народити побільше дітей і писати їм казочки.

Це спрацювало для мене як тригер і викликало протест. Паралельно деякі мої знайомі переконували мене що після заміжжя і народження дітей я перестану писати як і всяка нормальна жінка і цей страх втратити здатність творити досить сильно вріс у мою свідомість. 

Паралельно я вкрай гостро реагувала на страшні сцени опису пологів у кіно та книгах і не хотіла, щоб подібне відбувалося зі мною. Дедалі частіше думки про потенційне материнство викликали в мене страх і неприйняття, але я все ще сподівалася, що колись можливо зміню свою думку. 

Але вперше я точно усвідомила що ніколи не матиму дітей тільки у 2016 році, коли мені поставили серйозний аутоімунний діагноз із обмеженим прогнозом.

Я детально вивчила статистику виживаності при моїй хворобі і зрозуміла що шанси лишити дитину сиротою у найвразливішому віці – дуже високі навіть за умов найм'якшого перебігу захворювання. Я чайлдфрі але не чайлдхейтерка. Я не можу настільки ненавидіти дитину, щоб прирікати її на сирітство.

Тиск був з боку бойфрендів і родичів. Після того, як мені поставили діагноз, я заборонила своїй рідні піднімати тему мого материнства і здається вони мене зрозуміли. Що ж до оточення то я його ретельно фільтрую і не пускаю у своє життя людей які дозволяють собі роздавати мені репродуктивні поради.

Коли хтось питає чому в мене нема дітей я чітко і прямо, в яскравих подробицях розказую йому про свій діагноз. Замовкають одразу ж.

Ольга

Десь 12 років тому навколо мене тотально почали народжувати молоді жінки-знайомі зі школи, технікуму, університету. Подруги подруг. Тотальне дорослення жінок через статус «матері» навколо і тиск не давав мені спокою, звісно. І я не могла пояснити, що ж зі мною не так, бо всі хочуть дітей, а я ні. 

З часом я знайшла відповіді у свободі вибору за себе, у свободі пересування по світу, у свободі вибору партнерів/ок і свободі вибору свого подальшого життя. 

Сьогодні у моєї подруги з її чоловіком є донька, їй всього півроку, але це саме те дитя яке я люблю і намагаюсь допомогати.

Звісно дистанційно, бо бачу як важко бути батьками в цьому суспільстві, яке говорить про материнство а насправді ніяк не підтримує молодих матерів. Ось, наприклад, у Дніпрі усюди відсутні правильно побудовані пандуси і тільки 3-4 маршрутки на все місто мають спеціальні виїжджаючи пандуси. 

Тиску ззовні я вже не відчуваю, бо живу не з батьками, а що говорять «проходящі» люди — мене не цікавить. Зараз в моєму колі спілкування різні чоловіки з різними поглядами і статусами, але всі вони інтелектуали і тому таких дурних питань не ставлять.

Леда

Решила не иметь детей, потому что пришло осознание: не хочу. Нет этого пресловутого материнского инстинкта. Всегда так было, но осознала и сформулировала ближе к 30.

Давление ощущаю, но с какого-то момента это перестало ощущаться как давление. Это только моё дело. 

Мужчины в моей жизни реагируют очень плохо. Мне попадаются те, кто хочет детей и дети для них важнее женщины или любви... Меня сложно переубедить, это знают все, с кем я общаюсь какое-то время. Не пытаются. Про стакан воды — это же высшая степень эгоизма. Я не такая. Люблю все делать от души.

Елена

Я никогда и не хотела детей. В юности забеременела по неосторожности, потом избавилась от беременности, но и тогда я не хотела, что уж говорить про более осознанный возраст. Я не воинствующая, просто мне это все неинтересно и даже где-то неприятно, чужих детей не люблю, только к детям подруг или родственников близких отношусь приемлемо. Но это и несложно, учитывая, что это обычно эпизодически и недолго.

Ненавижу только детей в кинотеатрах, самолетах и прочих общественных местах.

Не уверена, что раскладывала нежелание для себя по полочкам, но думаю, что это где-то из психологии. И, вероятно, потому, что нет такого партнера, с кем я бы переменила точку зрения. А для себя рожать — боже упаси, я для такого никогда не созрею (а может, дело и не в зрелости вовсе, просто я сама эгоистка и где-то инфантил).

Давления извне почти не ощущаю, что иногда даже удивляет, ведь задавали вопросы раньше, а сейчас уже нет, а ведь мне почти 33. Думаю, что либо мои окружающие понимают грани, либо им все равно. Ведь большинству людей — все равно, чего бы мы там от них не ждали, и это в том числе касается любых жизненных вопросов. 

Я люблю шуточки в стиле «30 лет — пора задуматься то ли о ребенке, то ли о третьей татуировке». И индикатором служит реакция родственников: «Горько, что дети сравниваются с новыми татухами». А мне не горько, я улыбаюсь. Больше они этот вопрос не поднимают.

Про стакан воды я шучу банально: это ж как надо любить воду, чтобы рожать для этого специально обученных людей.