100 днів незламності: українські зірки поділились власними висновками та історіями, які найбільше їх вразили

100 днів незламності
Вже 100 днів українські захисники самовідданого борються за наші землі.

З 24 лютого пройшло більше трьох місяців, однак сприйняття часу змінилося. Тетяна Висоцька, Ольга Кучер, Григорій Решетник та інші зірки телеканалу СТБ поділилися думками про останні події та особистими висновками.

Тетяна Висоцька («Вікна-новини», «Таємниці ДНК»)

100 днів як календар у мене на кухні завмер на даті 24 лютого. І, насправді, у мене поки не піднімається рука змінити дату. І так само 100 днів на внутрішніх дверях і вікнах - скотч. Я думаю, що нам просто треба звикнути до того, що ці 100 днів змінили наше життя назавжди.

Відчуття, що цей день ніяк не закінчиться. 100 днів як один суцільний жах. Я щоранку прокидаюсь, читаю стрічку новин, що відбулося за ніч, і постійно сподіваюсь на те, що “ще трошки, ще трошки…”. В мене, як і в більшості людей, за відчуттями не було весни. Перші тижні війни взагалі змішалися в один жахливий день. Такі собі «гумова» здатність часу.

Я вдячна родичам, які прихистили мене з дітьми - це вчинок. Неможливо забути всі людські історії, чи то трагедія, чи порятунок. Породіллі з немовлятами в підвалах і метро, поранена матір, що захистила собою кількамісячну доньку. Дуже болить рідна окупована Херсонщина, їй дістався в цій війні окремий вид тортур.

Тетяна Висоцька

Три головних висновки, яких мене навчили ці 100 днів війни:

  • Наша психіка дійсно показує чудеса адаптивності, і за це подяка природі.
  • Важливіше за життя людини, близьких і дітей, дійсно нічого немає.
  • Сушити сухарі - це не смішна фраза від бабусь, а важлива стратегічна дія.

А ще я всі 100 днів думаю про те, що у нас попереду марафонський біг. Проте марафонське терпіння і витримка мають перемогти. Перемоги нам, попри все!

Ольга Кучер («Вікна-новини»)

По відчуттях - ніби ціле життя минуло! Страх, паніка, жах, а тоді - турбота, підтримка, віра! Такий шалений спектр емоцій пережили за цей час. Кожен день був ніби безкінечно довгим, але тижні летіли за тижнями і не встигли озирнутися як війна триває вже сто днів. Нехай більше не буде у неї круглих дат. Нехай вона скоріше закінчиться.

Таких історій дуже багато. Шокували історії і розповіді людей, які пережили окупацію і звірства російських солдат. Хочеться забути і ніколи не згадувати муки дітей, їхні каліцтва. Хочеться витерти з пам’яті всі фото із місць розстрілу і масових поховань. Хочеться про це не думати, але це не зітре цих подій з історії. Відтак треба про них знати і не забувати. Не забути жодного злочину і покарати за нього, аби це не повторилося знову.

Ольга Кучер

Перший висновок - ніколи не сумніватися у собі. Так зробила Україна - не сумнівалася в собі і вступила у бій, чим здивувала весь світ. Другий - не боятися просити про допомогу. Це і про себе, і про Україну. І третій висновок - цінувати кожен день. Це і про своє життя, і про життя саме в Україні.

Яна Брензей («Вікна-новини»)

Для мене ці 100 днів, як один нескінченний день. Здається, що все було щойно, але разом з тим - як і в іншому житті. Дивне відчуття, ніколи не мала такого. Виходжу на вулицю і не розумію, чому я не в теплій куртці, чому довкола так зелено? Наче ж лютий досі…

Це були 100 днів болю, сліз, переживань, але так само 100 днів невимовної гордості, гордості за наш народ, який голими руками зупиняв танки, гордості за наші Збройні сили, які зупинили другу армію світу. Ми простояли 100 днів і стоятимемо далі! Бо не на тих напали!

Яна Брензей

Був, здається, 6 чи 7 день війни. Росіяни під Києвом, постійно бахкає, я мало сплю та їм. Мені дуже страшно і я майже погоджуюсь їхати зі столиці. Ми сидимо у бомбосховищі, перечікуємо тривогу, аби піти подивитися, що там на вокзалі. І у цей момент заходить мій колега, Вадим Карп‘як. Ми, як завжди, розмовляємо про все на світі і Вадим говорить фразу, яку я, мабуть, запам‘ятаю на все життя: «Ти можеш бути сторожем свого життя, а можеш бути хазяїном». І я вирішила стати хазяйкою - лишитися в Києві, робити улюблену роботу і бути поруч із близькими мені людьми. Права розпоряджатися своїм життям окупантам повністю у мене не забрати.

Три головних висновки, яких мене навчили ці 100 днів війни:

  1. Менше плануй - більше роби. Ти не знаєш, що буде завтра, тому живи зараз.
  2. Не жалійся на своє життя. Більшість проблем нічого не варті, коли летить крилата ракета.
  3. Матеріальне - дуже крихке, його примноження не може бути головною метою життя.

Сергій Костира («Один за всіх»)

24 лютого для мене час зупинився і продовжить він свій рух виключно після нашої перемоги. Коли не будуть плакати діти, коли жінок не будуть гвалтувати - тоді час піде далі.

Під час запису програми “Один за всіх” я спілкувався із жінкою, яка під градами рятувалася з окупації на Донеччині. Під час спроби виїхати біля неї розірвався снаряд. Після миттєвого спалаху вона, вся скривавлена, перше, що побачила недалеко від себе, свою шести чи семирічну донечку, точніше… її тіло без голови. Я не уявляю, що вона пережила. І чи взагалі, переживе вона це. Це величезний біль втрати… Зараз вона за кордоном на лікуванні. І я дуже хочу, аби їй там допомогли та її доглядали.

Сергій Костира

Ми, українці. завжди були, залишаємось та будемо людьми. А ці 100 днів показали, як ми люто можемо боронити свою землю. Як люто можемо ненавидіти ворога. У нашому ДНК вже відбилося що “гарний кацап - то мертвий кацап”, бо вони прийшли на нашу землю, вони гвалтують, мародерять і вбивають.

За ці 100 днів я прийшов до висновку, що мені однозначно варто продовжувати діяльність свого благодійного фонду “Стоп Злочин”. Зараз ми передаємо гуманітарку на фронт і я закликаю вас приєднатись до нас!

Григорій Решетник, ведучий проєктів «Холостяк», «Холостячка», «Як ти?», «Україна має талант», «Неймовірна правда про українців»

Оскільки ми з родиною перебуваємо в Україні, вся концентрація емоцій, всі наші переживання були і є на повну. Здається, що ця трагічна історія триває вже більше року, а не 100 днів. Щоденні події, інформаційний потік, історії, особисті та почуті від інших українців, позбавляють будь-якого відчуття часу. Відбулась переоцінка цінностей. Зараз мрія лише одна - якнайшвидша перемога України, мир на наших землях, початок відбудови зруйнованих міст та сіл. Заради майбутнього дітей, свого власного і наших батьків. Думки про це заряджають та надають оптимізму.

За 100 днів війни відбулася величезна кількість подій, які ми ніколи не забудемо та не пробачимо. Перед очима досі страшні кадри з Бучі та Ірпеня: катування та знущання над людьми... Ми з дружиною їздили до Ірпеня, аби на свої очі побачити та ще раз відчути реальність тих жахіть, які відбувалися на Київщині. Це тригер для кожного з нас, що ми маємо знайти в собі сили здолати всю нечисть на нашій землі. ЗСУ змогли відстояти ці території, прогнати орків. Вірю, що з окупації будуть звільнені всі області України. Спогади та новини про звірства росіян, які відбуваються по сьогоднішній день, не дають спокійно спати. Я досі прокидаюсь кілька разів за ніч, аби перевірити стрічку новин. Але ми маємо концентруватися на позитивних подіях. Вони також є! Підтримка, яку надає нам світ, перемога KALUSH ORCHESTRA на “Євробаченні”, успіхи Збірної України з футболу та, звісно, ЗСУ.

Григорій Решетник

Три головні висновки за 100 днів війни:

  1. Потрібно жити тут і зараз. Цінувати кожну мить життя. Те, що близькі поруч і вони здорові. На жаль, великою ціною війна показала, що насправді є важливим. Все найкраще – насправді поруч, у рідній країні.
  2. Ніколи не опускати руки. Ми мусимо продовжувати боротися, вірити у краще, хоч як би складно не було. А ще слухати, що підказує серце та робити саме це.
  3. Більше підтримувати близьких та бути людянішими до інших.

Надія Матвєєва, ведуча проєктів «Все буде добре. Надійні поради», «Неймовірна правда про українців», «Щасливі за сім днів»

100 днів війни, з одного боку, промайнули як страшний сон. Немовби й не було цієї весни. З іншого, ці дні тягнулися як страшна смуга болю та невизначеності, і так хотілося, щоб все скоріше закінчилося. Але я знаю, що кожен з цих 100 днів є невід’ємною частиною мого життя та життя всієї України. Тож маю цінувати кожну мить, дякувати за те, що мають життя мої близькі люди, що я жива і можу працювати. І дякую за кожну зустріч з людьми, які не втратили віру.

Надія Матвєєва

Я пригадую дівчину, з якою познайомилась, коли вона рятувалася з Ірпеня разом зі своєю собакою. Вона розповіла мені, що зростала фактично на програмі “Все буде добре”. Активно займалась спортом у ті часи, приходила зі школи чи з тренувань, вмикала телевізор і слухала мої поради. Як мене потішило те, що зустріч зі мною для неї було натхненням і підтримкою. Тож роблю висновок за ці 100 днів, що ми маємо з усіх сил підтримувати ЗСУ, людей, які постраждали від повномасштабної війни росії проти України, один одного. Не забувати дякувати за кожну хвилину і мить, коли життя продовжується і наближає нас до перемоги.

Ектор Хіменес-Браво, суддя проєкту «МастерШеф»

Відчуття, що з 24 лютого пройшли, як мінімум, три роки. Лютий 2022-го став найдовшим місяцем мого життя. Цей час неймовірно тягнеться і, разом з тим, біжить дуже швидко. Кожен день викликає багато болю і страждань. Кожен день я розумію, що жертв стає більше. При цьому ти, як робот, встаєш та робиш ті справи, якими раніше ніколи не займався. Як день бабака: робиш те, що й попередні дні, намагаєшся дарувати радість, намагаєшся допомогти там, де можеш, намагаєшся зв’язувати людей між собою, підтримувати їх, робити щось, аби хоч якось наблизити наш день перемоги.

Історія, яка вразила мене найбільше – історія Іллі з Охматдиту. Хлопчик та його родина із Маріуполя. Він трагічно спостерігав за смертю своєї мами. Вона померла, тримаючи його на руках. Ілля мав багато поранень, адже їх будинок атакували рашисти. Він стікав кров’ю, його доставили до Києва, в Охматдит. Зараз він лікується. З усієї його родини залишилась тільки бабуся. Найбільше мене вразило, що, коли я прийшов до нього у палату, він зміг мені усміхнутися, у нього засяяли очі. Він, звісно, ні на секунду не забуде того жаху, який з ним відбувся, але він зумів знайти в собі сили радіти зустрічі. Коли я розмовляв з його бабусею і вона розповідала їх історію, просто почала плакати. Плакати від жорстокості цієї ситуації, від жаху того, що вони пережили, від того болю, який перенесла їх сім’я. Водночас це дуже сильна жінка. Вона показує цю силу Іллі та усім навколо. Вона може звернути гори!

Ектор Хіменес-Браво

Попри все, що їй довелося пережити, коли я сказав, що ми маємо бути сильними, що ми переможемо цю війну, що переможемо усіх рашистів, в її очах з’явилася така впевненість та іскра! Вона сказала, що переконана у нашій перемозі. Ми сильні та все подолаємо. І ось таке поєднання – сили та слабкості – це справжня українська жінка. Вона піклуватиметься про онука і зробить для нього усе, що тільки може та не може.

Головні висновки за ці 100 днів:

  1. Твоя національність – це не твій паспорт. Твоя національність – те, що у твоїй душі. Я українець. Я це усвідомлював і раніше, але зараз в цьому переконався на мільйон відсотків.
  2. Ніколи не применшуй загрози та застережень ЦРУ, розвідки США та Великої Британії. Ми не вірили їм до останнього, думали, що все це перебільшення. Потрібно мати найсильнішу армію у світі, потрібно відгородити росію великою кам’яною стіною, ввести повну заборону на переміщення російських громадян до України.
  3. Здається, що це жахлива ціна усього світу за те, що відбувається зараз. Адже світ у 2014 році не запровадив нормальних санкцій. Але Україна сильна, Україна єдина, і ми переможемо! А росія просто розвалиться, помре і закінчиться як нація та країна.

Володимир Ярославський, суддя проєкту «МастерШеф»

Це фото з того дня, коли ми подарували автівку на фронт. Там зараз знаходиться наш колега.

За ці 100 днів мене вразили безглузді й безжалісні руйнування, які завдають нам рашисти. Знаєте, як буває: супер краєвид – хочете зробити фото, але камера «не показує» всього того, що бачите ви. Так ось руйнування значно сильніше вражають очі та розум, ніж фото. Немає прощення і жодного виправдання за все це.

Володимир Ярославський

Ми переможемо і відбудуємо Україну! Вірю у ЗСУ!

Андрій Жельветро, психолог, експерт проєктів СТБ

За календарем з 24 лютого минуло 100 днів, але вперше в житті ти відчуваєш їх як один довгий клятий день!

У мене був друг Андрій. Йому було 33 роки. Ерудований, інтелігентний, усміхнений. Захоплювався темою гормонів та вивчав їх вплив на організм. Прагнув зробити людей щасливішими. Але в березні він пішов воювати на Схід. Андрій завжди казав, шо бути чоловіком - означає бути сильним. Сила - це те, що рухає людство вперед. Те, без чого неможливий прогрес. Але 17 травня 2022 року я поховав Андрія. Він загинув заради України і її прогресу. Хлопці, які його знайшли, кажуть, що він був як завжди усміхнений.

Андрій Жельветро

Три висновки за 100 днів війни:

  • Поки ми живі, можна вирішити будь-яку проблему.
  • Ми сильніші, ніж ми думаємо.
  • Україна - це країна номер 1.

Тарас Цимбалюк, актор найгучніших серіалів СТБ «Кріпосна», «Спіймати Кайдаша», «Кава з кардамоном»

Скільки днів минуло, стільки і відчувається… Кожен день фіксується, кожен день в новинах, в емоціях. З новою добою асоціюються вибухи і прильоти, смерті знайомих. Тож ці сто днів і відчуваються ста днями.

Найбільш пропущена через себе історія моєї тещі, мами Тіни. Вони з бабусею тривалий час були без зв’язку в Маріуполі, сиділи в підвалі. Не менш трагічний день, коли вбили актора Пашу Лі.

Тарас Цимбалюк

На жаль таких вразливих історій дуже багато: маріупільский театр, приліт ракети по житловому будинку Одещини на Пасху тощо.

Висновок тільки один: слідкувати надалі за своєю свідомістю! Адже це наша єдина зброя.

Анна Сагайдачна, зірка легендарної костюмованої драми «Кріпосна»

Дуже багато, наче кілька років. Я думаю, це через переїзди. За цей час син дуже подорослішав… і я теж. В мирний час моє усвідомлення певних речей відбувалося би роками, а війна все пришвидшила. Тому і здається, що вже пройшла ціла вічність.

Мене найбільше вразила зустріч з моїми друзями, які в ЗСУ. Спершу з хрещеним мого сина — Сашею, десь через 2 місяці після початку війни, а потім — з моєю подругою Шурою, через три місяці. Я подивилася їм в очі і чітко усвідомила, відчула, що обіймаю вже зовсім інших людей. Вони все такі ж — мої, але інші. Це страшно, бо я знаю, що саме їх змінило.

Анна Сагайдачна

Життя — це і є сенс. Все, що ми робимо на фізичному, або емоційному рівні — це прояви життя. Любов до ближнього свого — найвищий дар і війна багато в кому з нас його розкрила.

Наталка Денисенко, зірка легендарної костюмованої драми «Кріпосна»

Ми були з синочком в Яремче і у Хмельницькому, де дуже довго тягнувся час. Мені здавалося, що цьому не буде кінця. І тільки, коли повернулися до Києва, у мене все стабілізувалося і з’явилося відчуття часу. Я зрозуміла, що ця війна триває вже довго. Повністю перевернулося все минуле. Я почала думати, через що на нас напали, читати всю історію, розуміти, скільки триває війна і геноцид з боку російської імперії. Це триває завжди!

Напевно найбільше мене вразила зустріч, яка відбулася вже у Києві. Я поїхала до своєї подруги, куми Лєни. Вони з Ірпеня. Батьки її чоловіка живуть у Бучі, були в окупації. Я приїхала до них у гості і коли ми обійнялися, вона сказала мені: «Наталко, ми вижили». Тоді линули сльози. Я зрозуміла, що реально те, що відбувалося, могло позбавити мене близьких. Це фізичне відчуття людини, зовсім інше відчуття.

Найголовніший висновок про те, що речі — це просто речі. Ми раніше дуже сильно приділяли уваги цим речам. Безумовно, коли я повернулася додому, мене тішилигребінці, парфуми, світлини… Це гріло сердце. Але коли на чаші терезів стоїть життя людини і якісь матеріальні речі, то все стає не важливим. Ані гроші, ані будинки, ніщо не важливе, крім життів твоїх близьких людей!

Наталка Денисенко

По-друге, треба цінувати все, що у тебе є і дякувати Богу! Ми всі гналися за псевдо роботами, титулами, грошима… завжди думали наперед. Треба жити кожним днем, тут і зараз! І дякувати, що ти просто живеш.

Ну і по-третє, я зрозуміла, що я можу зробити для своєї країни, для людей. Будь-яка діяльність має приносити користь. Не варто розмінювати своє життя на глобально не важливі речі. Для себе я зрозуміла, що будь-яка робота у кіно, будь-який пост мають бути направлені на те, аби це допомагало людям! Щоб я робила все з користю. Думаю, так у моєму житті буде надалі. Адже ця війна зробила нас всіх травмованими. Проте допомогла зробити такі важливі висновки.

Предыдущий пост
Маша Єфросініна
Маша Єфросініна розповіла, чому чоловік порадив їй не повертися поки в Україну
Следующий пост
Світлана Лобода
До сліз: Світлана Лобода представила пісню-біль про війну «Молитва»

Новости партнёров

Fresh

Психология

Якщо звикаєш до війни: як не картати себе та інших за бажання жити

Повномасштабна війна в Україні триває вже понад 120 днів. Усі ми читаємо десятки новин, бачимо сотні фото та відео тих жахів, які росіяни вчинили на нашій землі.
Lifestyle

Пральні порошки TM TRONA – дбайливий догляд за Вашими речами

Ситуація в Україні відображає світові тенденції відмови від використання шкідливих для здоров’я людини і навколишнього середовища хімічних речовин і перехід на безпечні екологічно чисті засоби для прання та догляду за домом.
Showbiz

Олена Фроляк зізналася, чи планувала покинути Україну

Відома телеведуча Олена Фроляк розповіла про свої плани на майбутнє.
Психология

Психолог розповів, що робити, якщо від початку війни вдома постійні скандали

Четвертий місяць триває повномасштабна війна росії проти України.